Приключения Че в Канаде

Дякую всім, хто були з нами протягом цих п'яти років.
Ймовірніше за все, ми надалі перестанемо щось постити і залишимо канал як нагадування про цей період нашого життя, який іноді приємно ще раз переглянути.

Ольга була дуже схвильована, в деякий час взагалі не могла отямитися від почуттів.
Втім, ми вирішили, що святкування буде найкращим завершенням дня і вирушили в місце з грилем та пивом.
Але оскільки Лізонька не дочекалася Ольжиного громадянства, то присягати їй довелося неприємному Чарльзу. А раз так, то наше давнішнє парі вимагає виставити їй пляшку ігристого.

Зрештою, після зачитування присяги нові канадійці почали підходити за сертифікатом і залишати приміщення. В цій метушні я прослизнув у церемоніальну залу та зробив пару фотографій.

В приміщення з церемонією мене не пустили, хоча запрошення передбачало можливість привести гостей. Проблема була в ємності гостьової зони. Ми хоч і прийшли вчасно, проте гостьові сидіння вже всі були зайняті, і практично всю церемонію я пропустив 😢

Наша канадська епопея зрештою добігла свого логічного завершення - після майже 15-місячного очікування Ольга нарешті теж отримала канадське громадянство і стала чи то канадською гусочкою, чи то канадським єнотом - ми ще до кінця не розібралися.
Ользі пощастило, і на відміну від тисяч і тисяч аплікантів - її церемонія проходила вживу, а не онлайн, проте довелося проїхатися в Місісагу.
По дорозі розжилися київським тортом, бо винуватиці свята вкрай сильно його захотілося.
Лайфхак: якщо не розрізати торт, то його буде лише один шматочок 😂

На цьому історія не закінчилася.
Через деякий час на автобусних зупинках з'явилася реклама із закликом не годувати диких тварин. Тварини на постерах були різними, але в нашому районі вивісили саме койота, і я вважаю що це не було співпадінням.
Як виявилось, ця інформаційна кампанія передувала вводу в дію city by-law (муніципальним законом) щодо заборони годування диких тварин.
Мабуть цей закон таки мав сенс, оскільки за відсутності легкодоступної їжі, койот ймовірно перебрався деінде, бо вже кілька тижнів його в наших краях не видно.

Я вже якось розповідав про різноманіття всілякої звірини в місті, але виявляється, що мій список був неповним.
Біля Борисової школи є ось такий ярок, де не так давно завівся койот.
Директор школи попросив муніципальні служби забрати його звідти, але ті відмовили, мотивуючи тим, що цей ярок є його природнім місцем проживання. Зрештою школа провела комунікаційну кампанію щодо койота поблизу школи із закликом не вигулювати там собак та пильнувати дітей.
Кілька днів потому, повертаючись додому повз цей ярок, я і сам побачив цю тваринку: щось схоже на середнього розміру кудлату перелякану собаку, яка нишпорила кущами. На мене цей койот ніяк не звертав уваги. Ну і добре.

У фінальній таблиці він зайняв лише 16 місце з 22 (окрім перемог та поразок там враховувалося багато інших факторів), проте Борис попросив записати його на наступний відбірковий турнір наприкінці квітня, і вирішив взятися за підготовку?
Причина? Дуже красиві трофеї для переможців у вигляді шахового коня.
Походу я теперь серйозно вляпався у шахи, що мабуть і самому доведеться грати, аби підтримувати молодого та амбітного шахматиста.

Сам попутно заглядаю, і бачу що дєточці непереливки. І справді, дуже скоро він вийшов ледь не зі сльозами.
Програш.
Виявилося, його суперник мав удвічі вищий рейтинг на chess.com де Борис теж часто грав, ну і відповідно, він грав теж майстерніше.
Зрештою, гру з новим суперником Борис виграв та відновив впевненість в собі. Але потім було два програші, після яких він вже просився додому. Довелося втішати, ганяти в квача на майданчику, та поїти колою.
А от остання гра виявилася успішною, і він отримав другу перемогу.

Вивісили перші пари учасників на перший раунд. Борису присвоїли початковий рейтинг у 450 очок за версією Chess and Math Association і далі він може рости або падати в залежності від продемонстрованих результатів.
Відправляю його та бажаю удачі.

Сам захід проходив на території католицької школи у мідтауні. Батьки тусили в холі, а гра проходила у кафетерії/аудиторіумі, куди батьків не пускали.
Було більше 260 учасників, яких розділили по віковим групам. Борис грав із четверокласниками. Загалом кожен учасник мав зіграти 5 партій, і за кількістю набраних очок визначався переможець.
Під час гри можна було всередину зазирати через віконця, проте після кожного раунду була 10-хвилинна перерва на поїсти/попити/попісяти/побачитися з батьками

Я тут неочікувано для себе опинився на шаховому турнірі.
Все почалося з Бориса, який наприкінці минулого року зацікавився шахами, і почав грати в них на комп'ютері та планшеті. Потім, почав дивитися відео на ютубі із розбором різних ігор.
Зрештою він розжився і справжньою шаховою дошкою, яку тягав в школу та грав з однокласниками. Втім, з ними йому було грати нецікаво, бо їхній рівень не дотягував.
І тут я вирішив погуглити якийсь клуб або турнір, щоб допомогти із гідними спаринг-партнерами. З клубом не склалося, а ось дитячих турнірів було до біса. Отак і зареєстрував на відбірковий турнір провінційної серії.

Тепер із острахом думаю про момент, коли доведеться змінювати місце проживання і список контор, яких треба буде повідомити про нову локацію - на всіх трьох рівнях уряду.
Короче, у мене тепер мотивація якнайдовше залишатися на теперішньому місці.

А нещодавно довелося відновлювати загублену health card Бориса, і на роздрукованому папірці з Service Ontario було вказано, що він досі Permanent Resident, хочі він вже рік як в іншому статусі - так я з'ясував що федерали провінцію не повідомляють. Довелося прийти ще раз, надати сертифікат про громадянство, щоб це змінили на громадянина. Не те, щоб це було так важливо, але як я помітив, це може впливати на термін дії документів (мені так права подовжили лише на 3 роки, а не на 5 - довелося і себе подати на зміну статусу в системі).

Потім я згадав, що в школі також немає інформації про громадянство Бориса, але я вже вирішив, що цим питанням перейматимуся коли переводитимо його до середньої школи (тобто з 6 класу), і заповнятиму новий пакет документів.

Втім, всі ці рівні уряду живуть в певній ізоляції одне від одного. Принаймі, так виглядає з обивательської точки зору.

Наприклад, коли я отримав канадське громадянство (а потім і паспорт), то інші федеральні агенції повідомляються автоматично, або майже автоматично. Так, інформація полетіла в Elections Canada (а потім я це продублював під час податкового декларування також) - і мене включили в федеральний реєстр виборців.
А от Elections Ontario та City of Toronto довелося повідомляти окремо і реєструватися онлайн. Процес розгляду зайняв кілька тижнів.
По результату, я вже зміг проголосувати на провінційних виборах, а також виборах в міську раду, trustee та мера.
Втім, якби мене не було в реєстрі, мене б зареєстрували б на дільниці, проте це зайняло б час, та і запрошення на вибори я б не отримував.

Те, що в Канаді три рівня уряду, я знав ще до того, як отримав громадянство, чи навіть почав готуватися до тесту.
Все виглядало логічно:
● федерали відповідають за монетарну, зовнішню, міграційну політику та кримінальний кодекс (тому тюрми теж підпорядковуються федералам), ну і на додаток пошта, залізниці національного рівня та Air Canada
● провінції відповідають за освіту, медицину, навколишнє середовище та автостради. Моя контора теж підпорядковується провінції
● муніципалітети - за локальні справи на кшалт вивозу сміття, пожежна охорона, парки, каналізації, бібліотеки, притулки для тварин та інші сервіси необхідні на місцях
Тому за SIN-кодом (податковим номером) чи закордонним паспортом треба йти в Service Canada; за правами, health-картою чи переєстрацією машини - в Service Ontario, а за рештою - зазвичай в сіті-холл або центри послуг в Civic centres.
Звісно, що багато чого тут можна зробити і онлайн. Втім, не все і не завжди і ніжками сходити все ж інколи доводиться.

А на днях мені стукнула сеча в голову, і я купив прилад, яким запасаються більшість місцевих у віці 40+ років: аерогрилем, або air fryer.
Розпаковую, я значить посилку, а дружина така під руку каже: "раніше ти був у мене фраєр, а тепер - ейр фраєр". Реготали обидва.
А потім кинулися опановувати нову іграшку: засмажили рибу і картоплю, спекли шарлотку, а потім закинули сушитися манго, які я взяв по акції цілий ящик за безцінь, але не прикинув що з ними потім робити.
Сиджу такий, жую шарлотку з чаєм і думаю собі: раніше своїх батьків засуджував за оцю гонитву за побутовими девайсами, а тепер і сам туди ж. Ну всьо, думаю, - це вже початок старості. А далі ревматизм, пояс із собачої шерсті і гра в лото в найближчій бібліотеці із іншими дідами та бабусями.

13 років тому, коли ми з Ольгою лише починали зустрічатися - по невеликому місту швидко пройшла чутка що вона зустрічається "з сігарєтчиком", а один із прихильників в особистій зустрічі зарядив їй, що мовляв бачив її "з якимось фраєром", цебто зі мною.
Як би там не було, зрештою ми одружились, виїхали спочатку з містечка з "блатними" нравами, а за кілька років - і з України. Ця історія забулася, аж донедавна.

Всі знають Канаду як один з оплотів демократії та верховенства права і громадянських свобод, в тому числі свободи слова.
Але мало хто знає, що в Канаді заборонена до продажу одна книжка (її можна скачати з інтернету правда) - називається Noir Canada: Pillage, corruption et criminalité (Чорна Канада: мародерство, корупція і кримінал) що була написана французькою мовою квебекським письменником Аланом Денело (Alain Deneleaut).
Вона розвопідає про те як канадські гірновидобувничі компанії спонсують авторитарні режими та цивільні війни задля отримання доступу до залежів корисних копалин (в основному золота), а також просувають проекти які шкодять як екології Африки, так і економічній стабільності окремих африканських регіонів. Ну і окремо вісвітлені махінації із звітністю в тому числі і перед фінансовими біржами.
Книжка отримала премію Річарда Аре в Квебеці в 2008 році. Проте кілька гірновидобувчих компаній подали позови проти видавництва за наклепи і домоглися заборони продажу книжки разом із виплатою 5 мільйонів доларів штрафу (+ судові витрати).
Втім, цей випадок цензури призвів до введення anti-SLAPP законодавства в Онтаріо, Квебеці та Британській Колумбії (три найбільш населені провінції), яке було підтримане широкими колами правозахисних організацій. SLAPP означає Strategic Lawsuits Against Public Participation, тобто судові позови, направлені на переслідування свободи слова, і в основному мають залякувальний характер, щоб змусити активістів чи авторів замовчати чи припинити свої дії (наприклад, спричинити перепони передвиборчій кампанії). Жертва такого позову може знаходитись як під ризиком великих судових виплат, плюс змушена гаяти час на судові засідання та адвокатів.
Оскільки законодавство для боротьби з такими позовами все ж з'явилося (десь у 2009 році в усіх вищеназваних провінціях), то можна сказати, що робота Алана Денело не була марною, а посприяла укріпленню громадянських прав в Канаді

Так, в магазинах я кілька разів почула звернення до себе від інших дівчат (в тому числі і продавчинь) як "до".
Інтуітивно я здогадалась, що це неформальне звернення як до "своєї", і навіть змогла також відповісти в такому ж дусі, звертаючись у відповідь теж як "до"
В культурі багатьох країн є характерні звернення до співбесідника, особливо на Кавказі та Ближньому Сході, де то стороньої людини можуть звернутися як "друг", "старший брат" чи "старша сестра", "батько" чи "мати".
І хоч я мала якусь уявлення про характер звернення від місцевих, проте цікавість моя не знала меж, і ми з Сергієм почали досліджувати що це за "до" і звідки в нього ноги ростуть. Спочатку ми думали, що це скорочене daughter, тобто "донька", але це дещо не в'язалося із характером спілкування на рівних.
Потім все ж нагуглили, що це звернення буде писатися як doe (словник підказує що це самка оленя), і це буде аналогом bro, але використовується здебільшого в жіночому товаристві, хочі кілька разів в зверненні до чоловіків я теж це чула, тому це не так однозначно.